Хочу поділитись з Вами моєю великою радістю. 26 червня 2021 року, у Кракові, я склала вічні обітниці чистоти, вбогості та послуху в Згромадженні Сестер Святого Йосифа. На віки сказала «Так» Богу, який мене створив, полюбив, відкупив, запрагнув мати тільки для себе і покликав ділитися Його любов’ю з іншими.

Але все відбулось не відразу…

Коли я була маленькою дівчинкою, дуже любила коли мама часто розповідала мені казки, між іншими, про принців та принцес. Я уявляла собі принца на білому коні і мріяла про нього. Час минав, я дорослішала, ходила в школу, переживала різні радості і труднощі підліткового віку, змінювались мої мрії. У цьому періоді, на своєму шляху я зустріла Сестер Йозефіток. Вразила мене їхня радість, відкритість, їхнє служіння. Пам’ятаю, що дуже любила бути з Сестрами і на «Світлиці», і їздити на оази, і  ходити в паломництво. Та цей контакт помаленьку слабшав. Я вчилась на бухгалтера, працювала, жила своїм життям, любила подорожувати з друзями, активно проводити час. Певного разу одна із Сестер, ніби випадково, запропонувала поїхати з дітьми на відпочинок, щоб допомогти на кухні, і я погодилась. Але у Бога немає випадковостей. Після цієї поїздки ми поїхали на відпуст до Матері Божої Більшівецької, до якої колись я ходила у паломництва, і там я відчула особливе прагнення бути сестрою. Дуже обережно підходила до цієї думки, не хотіла робити поспішних кроків. Зараз це звучить смішно, але до того мені здавалось, що у сестер не буде мого розміру монашого одягу. Важко мені було з думкою, що доведеться залишити сім’ю і моїх маленьких братиків, що я не зможу ходити в штанах, не зможу плавати… Та після всіх роздумів, через рік, я пішла в монастир. Після чотирьох років формації склала перші обітниці і розпочала своє служіння, на початку в Шепетівці, потім в Любарі, де я зараз і працюю з дітками в садочку та при парафії св. Домініка. За дванадцять років в монастирі я багато чого пережила: багато радості від служіння, вдячності від людей, різні обов’язки. Не бракувало також важких, кризових моментів.

Найважливішими у монашому житті є відносини з Ісусом, вірність і любов до Нього. Разом з Ісусом, з часом, не страшні жодні труднощі і перешкоди, тому що здобувається досвід, що Він рятує і випроваджує навіть з дуже важких і безнадійних ситуацій. Дуже люблю і відчуваю підтримку святого Йосифа, головного Покровителя нашого Згромадження. Вирішення багатьох важких і не тільки справ завдячую його заступництву.

До вічних обітниць я разом з моїми сестрами готувалась безпосередньо через реколекції, які були одними із найпрекрасніших, дуже глибокими, спокійними. Я відчувала, що за мене молиться багато людей.  За кілька днів до Вічних Обітниць ми отримали для роздумів фрагмент Святого Письма із Книги Одкровення 19, у ньому був вірш 11: «І побачив я небо відкрите; і от – кінь білий, і хто сидить на ньому, Вірний зветься і Правдивий…», і згадались мені  мої дитячі мрії. Нарешті я дочекалась свого Принца на білому коні. Ісус є моїм Принцом, моїм Улюбленим.

Моєю весільною подорожжю було паломництво до Більшівців, до Матері Божої, в якому я дякувала за дар свого покликання та просила про нові святі покликання. Також з парафіяльною молоддю ми були на фестивалі «Подих життя» у Тиврові, який провадили Отці Облати.

Я дуже щаслива і вдячна Богу за всі благодаті, якими мене обдаровує, за всі вислухані молитви і за всіх, кого зустрічаю на своїй дорозі.

Сестра Кароліна Коваль CSSJ