24 лютого 2022 року розпочалася масштабна військова агресія Російської Федерації проти України.

Багато спільнот Сестер Святого Йосипа змушені були залишити свою звичну діяльність, таку як виховання дітей в садочках, світлиці, школах, і прийняти виклики нової реальності – реальності війни. З перших днів Сестри беруть активну участь в допомозі біженцям, армії та всім, хто постраждав від війни.

Наші доми, особливо в західних областях України, перетворилися на тимчасові пункти проживання для біженців з територій, де розпочалися воєнні дії або ж з тих, де була така загроза. Тут люди знайшли безпечне місце, щоб відпочити після важкої подорожі, поїсти, помитися і поспати. Багато з них були змушені кілька або кільканадцять днів провести в підвалах або укриттях. Сестри також намагалися допомогти в організації транспорту для вивезення цих сімей (особливо матерів і дітей) за кордон, або ж допомогти в пошуку місця проживання біженцям, які вирішили залишитися в безпечніших областях України. Кілька сімей знайшло таке житло в Центрі Святого Зигмунда в Стрию.

Практично кожна спільнота стала логістичним пунктом організації, доставки та видачі гуманітарної допомоги. Багато благодійників, з-за кордону, довіряючи сумлінності сестер, скерували допомогу саме через наші руки до тих, які її потребують найбільше.

Звичайно, посеред всіх цих справ Сестри Святого Йосипа не забувають про постійну молитву, благаючи Бога через Непорочне Серце Божої Матері про дар миру. Молитвою огортаємо Україну і тих всіх, хто страждає через цю війну. Наші прохання співзвучні з поезією Лесі Данильчик, яка в цей складний час написала такий вірш-молитву:

Стою на колінах, вмиваюсь сльозами,

Не можу молитву сказати словами,

Та Ти наперед усе, Господи, знаєш,

І кожну сльозу із очей витираєш.

Мій Боже, молитва моя не за себе,

Не прагну даремно тривожити небо.

Усе, що потрібно, я, Господи, маю,

За інших людей Тебе нині благаю!..

За тих, хто сьогодні в підвалах ночують,

Хто вдень і вночі страшні вибухи чують,

Хто вже призабув запах свіжого хліба,

У кого від дому немає вже й сліду,

За тих матерів і батьків, що ніколи

Не будуть вести своїх діток до школи,

За доньку і сина, що плачуть ночами,

Бо вже не побачать ні тата, ні мами.

Сьогодні, мій Боже, до Тебе молюся

За діда старого, за сиву бабусю,

Що дні доживають в холодній квартирі

(Тікати стареньким від горя несила).

Молюся й за тих, хто, лишивши родину,

Пішов захищати свою Батьківщину,

За тих, хто людей від поранень лікують,

За тих, хто з вогню кожну душу рятують...

Молитву оцю я щодня в серці ношу,

І милості, милості, Господи, прошу.

Помилуй, утіш, підкріпи кожне серце,

Спаси й збережи від тенет злої смерті.

Зміцни, звесели, в кого руки охляли...

І тих, що про Тебе ніколи не знали,

Поклич за Собою, дай справжнє прозріння,

Хай кожному явиться, Боже, спасіння!

Благаю Тебе, щоб серця не стверділи,

Щоб вміли прощати й любити уміли,

Нехай душа кожна впаде на коліна

Й пізнає, що в Тебе є поміч і сила!..

***

Стою на колінах, тихенько шепочу,

За інших людей Тебе, Господи, прошу,

Нехай в небеса ця молитва полине:

Помилуй, мій Боже, народ України!

____________________________________

https://holypoem.com/17199 Леся Данильчик - Стою на колінах, вмиваюсь сльозами...